22.11.2009Львівський ShockolaD їде в Київ у супроводі оркесту

Напередодні старту Jazz Bez’у – розмова  із львівським гуртом ShockolaD, який «джазуватиме» у Києві на фестивалі 10-го грудня в Укураїнському Домі у супроводі оркестру «Leopolis» .

Про джаз, музичний ринок і фестивальне життя розповідають вокалістка команди Дана Винницька, клавішниця Настя Литвинюк та барабанщик Ігор Гнидин.

– На фестивалі «Червона рута-2009» ви отримали ІІ премію у номінації «Інша музика»...

Настя Литвинюк: Беручи участь у «Руті», ми не думали про премії чи здобутки. А коли нам дали ІІ премію, це було приємно. Хоча… Фестиваль такого рівня мав би намагатись допомагати виконавцям, а не просто роздавати грамоти. Можливо, мали б бути грошові премії, співпраця із продюсерами, організація турів... А так – проста формальність: дають папірець у рамочці – і все...

– На Jazz Bez’і-2009 ви виступатимете із львівським муніципальним оркестром «Леополіс». Для джазового колективу такий проект – серйозна заявка...

Дана Винницька: Така співпраця для нас цікава і важлива. Із ShockolaD+pl торік у Перемишлі ми вже мали першу спробу аналогічного проекту. Це була ініціатива Перемишльського муніципального оркестру. Щодо співпраці з «Леополісом», то це оркестр, який має багатий досвід гри із джазовими проектами. Оркестрове звучання збагачує теми і додає у нашу гру більшої енергетики, запалу. На концерті 5 грудня у філармонії виконаємо, зокрема, такі відомі композиції, як «Подоляночка», «Вийди-вийди Іванку», «Українська сюїта», «На 5» (із нашого першого альбому Number One)...

– Будете виступати і з поляками – як ShockolaD+pl. Плануєте музичну експансію польських земель?

Н. Л. Уже давно співпрацюємо із трубачем Томашем Домбровскі та контрабасистом Міхалом Яросом, і жодних думок на кшталт: «О, граємо з поляками – виліземо на польську сцену». Просто ми зустрілись із цими музикантами – і зрозуміли: нам комфортно, радісно й ідеально грати з ними. Наразі наші виступи в Польщі відбуваються спорадично: або наші польські учасники домовляться, або знайомі організатори фестивалів чи керівники клубів запрошують чи рекомендують... Хотіли б «розжитись» на концертного агента в Польщі.

– Як загалом оцінюєте розвиток джазової культури в Україні?

Ігор Гнидин: Джаз в Україні почав розвиватися швидше: відбуваються фестивалі, з’являються нові імена, приїжджають світові зірки... Джаз стає популярнішим. Тільки якось воно поверхнево – бракує бази, фундаменту для стабільного розвитку. Для того, щоб розвивалось мистецтво, потрібно створювати школи. У Києві і Харкові є окремі школи, але вони не так уже й «витягують»: туди не приїжджає настільки багато музикантів зі світовим іменем, щоб вони змогли щось залишити після себе. На відміну від тієї ж Польщі, де ми вчились. Там щороку відкриваються нові приватні джазові школи, відділи при академіях... Потрібно і в Західній Україні відкрити джазову школу, де будуть розвиватись різні напрями. Ми із джаз-клубом і «Дзиґою» пробуємо робити кроки у цьому напрямі.

– Як одні із засновників «Львівського джаз-клубу» розкажіть, яким він став за рік існування?

І. Г. Виникнення джаз-клубу стало вагомою подією для міста. Для розвитку будь-якої музики потрібне середовище. Наша спроба – вдала, бо таке середовище за рік сформувалося: є багато слухачів, які приходять на акції клубу, є розголос, є виконавці, які беруть участь у «сейшенах». Щоправда, є і старші музиканти, які ставляться до цього як до «дитячих забавок»... Але для багатьох молодих музикантів джаз-клуб – засіб розвитку. На джазових «варштатах» у польському місті Ходжеші наш молодняк цього літа вправлявся у зірок європейського джазу. Піаніст Юрій Сердін опісля цієї поїздки почав фантастично грати. Він – майбутній львівський Бред Малдау.

– Ви викладаєте у Львівському музичному училищі. Як оцінюєте потенціал своїх студентів?

Н. Л. і Д. В. Звичайно, є чим пишатися і на кого надіятись. Для прикладу, Надя Жук, яка цього року виступатиме на Jazz Bez’і у складі гурту Ad libitum. Перспективні вокалістка Іванка Червінська, басист Андрій Коваленко, саксофоніст Ромко Фещак, гітарист Орест Жук...

– З огляду на те, що джаз, за статистикою, у світі слухає лише один відсоток від усіх меломанів, не було спокуси кардинально змінити стиль музики, у якому працюєте? Чи ваш останній альбом «Покоси» є вимушеним кроком назустріч масовому слухачеві?

Н. Л. Можливо, є музиканти, яких долають спокуси, але це означає, що така людина не розвивається у професійному плані. З іншого боку, є музиканти, які грають складну музику, а водночас виступають із «попсовими» виконавцями, і це вже питання заробляння грошей. Що ж стосується нас – спокуси залишити джаз не маємо: нам ще є куди розвиватись. Щодо «Покосів», то коли ми записували цей альбом, нам було цікаво працювати з народною музикою, робити пісні у такому стилі (суміш фанку і електроніки). І якщо це стало для слухачів доступним й захопило більше одного відсотка меломанів, можливо, не варто через це журитися.

– Які музичні експерименти вам цікаві?

І. Г. Зараз нас цікавлять експерименти з електронікою і вільними імпровізаціями та складними ритмами.

Д. В. Також хотілося б попрацювати на міжмистецькому рівні. Останній рік у нашої групи минув під великим впливом і зачудуванням поезію. Було цікаво шукати точки перетину між словом і музикою. Поезія відкрила нам нові, незнані раніше обрії.

Галина Гузьо, Юрко ВовкоГон

http://sumno.com/6tr